УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

«Ахметов говорив як справжній американський республіканець…»

«Ахметов говорив як справжній американський республіканець…»

Як «західний» друг Пінчука лобіює коаліцію НСНУ з Ахметовим задля порятунку від Тимошенко

Кілька днів тому в Інтернеті промелькнула інформація про те, що Андерс Ослунд лобіює в Вашингтоні коаліцію «Наша Україна-Партія Регіонів» і ніби за підсумками січневого візиту в Україну пан Ослунд написав, що таку коаліцію підтримують Юрій Єхануров, Олег Рибачук та Анатолій Кінах.

За кілька днів в розпорядження «Обозу» потрапив факс, в якому з 99-відсотковою ймовірністю міститься саме те, що спало на думку пану Ослунду за результатами візиту в Київ.

Очевидно, ці думки розійшлися світом через десяток-другий респондентів Андерса, з якими він ділиться враженнями про поїздки в нашу країну.

До публікації додається сканінг факсу, яким ми отримали цього листа.

Андрес Аслунд 27 січня 2006

Розмови у Києві та Донецьку, 22-26 січня, 2006

Візит до Києва безумовно захоплює. Основними темами є газова угода між Україною та Росією, яка точно розвалиться. Нова газова війна може розпочатися до 1 лютого. Роль РосУкрЕнерго - необгрунтована. Припускається, що основні прибутки від неї отримує президент Путін, її справжніх власників необхідно викрити, або РУЕ має бути виключена з угоди. Як Росія, так і Україна мають багато причин, щоб максимізувати протистояння між ними протягом наступних кількох місяців, вони зроблять це, здається, без вагань. Найкращим та найбільш вірогідним урядом після виборів може бути коаліційний уряд Нашої України та Регіонів, спрямований на економічне зростання.

Київ цими днями - це місто наповнене метушнею, хоча температура надзвичайно низька, переважно біля -25 градусів по Цельсію. Здається, тут були всі, й не в останню чергу з Москви. Велика делегація з США з трьома помічниками Державного секретаря була у місті, і я розминувся з прем'єр-міністром Швеції. Розмови повністю фокусуються на двох питаннях: наступні парламентські вибори 26 березня та російсько-українська газова угода від 4 січня.

Цього разу я спілкувався переважно з бізнесменами, українськими та західними. Я особисто зустрівся з небагатьма, зокрема Рінатом Ахметовим, Віктором Пінчуком, Олександром Чалим з Індустріального Союзу Донбасу та головою банку «Аваль» Володимиром Лавренчуком. Я виступав на конференції, присвяченій інвестиціям, яку організував Альфа Банк разом з Михайлом Фрідманом, Віктором Чорномирдіним та Борисом Нємцовим. Американська торгова палата та Європейська бізнес асоціація люб'язно дозволили мені взяти участь у круглих столах з їхніми радами директорів. Я також зустрівся з моїм добрим другом Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та відвідав посольство Швеції. Консорціум економічної освіти та досліджень, в якому я є співголовою, організував мою подорож.

Бізнесова спільнота була дуже вражена фіаско з реприватизацією та державним втручаннями Тимошенко у ціноутворення та торгівлю. Серед бізнесової спільноти у неї обмежена підтримка. Вражає, що іноземні інвестори залишаються життєрадісними, і і. що вже тут, в цілому здається швидко збільшили об'єми продажів та мають чудові прибутки. Дві найпотужніші галузі - це банки та нерухомість, які тісно пов'язані через іпотечні займи. Промисловість, що випускає предмети споживання, також розвивається непогано. Здається, що політичні проблеми сприймаються лише як тимчасові перепони. Іск потенційних іноземних інвесторів є надзвичайним. Складається відчуття, що Україна є занадто великою потенційною економікою, щоб її пропустити, і що всі мають скоро бути тут, проте ще не є. Економіка все ще недостатньо фінансується за рахунок кредитів, навіть за умови, що кредитування у формі споживацьких кредитів та іпотеки розвивається досить швидко. Більшість бізнесменів вважає, що все розвивається лише в одному напрямку, питання лише у часі, навіть якщо дехто переживає, що оцінка ринкової вартості активів стає перебільшеною.

Парламентські вибори 26 березня.

Мирон Василик з PBN, мій старий український колега з чудовою розсудливістю, надав мені надзвичайну допомогу у вигляді даних їхнього опитування. Партія регіонів Януковича має приблизно 30 відсотків, партії Ющенка та Тимошенко обидві приблизно 15 відсотків, а потім три партії з підтримкою у 5-6 відсотків, а саме соціалісти, комуністи та Народна партія Литвина. Дві маленькі партії, які найближче знаходяться до подолання 3-ох відсоткового бар'єру - соціал-демократи Медведчука та агресивні прогресивні соціалісти Вітренко.

Серед 22 відсотків виборців, що не визначились, три чверті, голосували на президентських виборах за Ющенка, тому переломним фактором в цих виборах є. чи вдасться Ющенку мобілізувати свій потенціал розчарованих виборців. Вони мають схожий профіль з виборцями Тимошенко. По-перше, Ющенку необхідно стати активним та, по-друге, використовувати поляризуючі проблеми, які можуть мобілізувати його потенційних виборців. Нещодавні захоплення маяків у Криму, які були по-суті незаконно зайняті російським військами, - ось приклад поляризуючих проблем, які йому необхідні. Звичайно, основним є ставлення до газової суперечки з Росією, і у Ющенка є всі підстави не йти на подальші компроміси.

Ще одне велике виборче питання - це хто приєднається до кого після виборів, щоб утворити коаліційний уряд. Ключем є Ахметов, якого сприймають як власника Партії регіонів, тому я поїхав до Донецька, оскільки Ахметов рідко приїздить до Києва. Я мав чудову напружену двогодинну розмову з ним у його розкішному готелі Донбас Палас. За минулий рік Ахметов різко змінив свої погляди. Тепер він засмучений тим, як до нього ставилися, особливо звинуваченням у вбивстві людини, яка, очевидно, ще жива. Реприватизаційна кампанія також його шокувала. Складаючи разом різні шматки інформації, здається, що Порошенко спробував витіснити Ахметова та дешево продати його підприємства російському Євразхолдінгу, у той час як Тимошенко намагалася віддати їх українській групі Приват, але можливо були й інші кандидати.

Ахметов говорив як справжній американський республіканець: головними для нього є демократичні цінності, права власності, низькі податки, дерегуляція та верховенство права. Він - економіст з пріоритетним ставленням до пропозиції, який фокусує свою увагу на економічному зростанні. Таким чином, у листопаді Ахметов з жалем виявив, що йому доведеться піти у парламент вперше в житті, щоб навести порядок в українському законодавстві. Щоб переконатися, що це справді відбудеться, він візьме з собою у парламент дюжину своїх директорів. Як керівників їх замінять молодші, краще підготовлені люди, вільні від старого соціалістичного способу мислення, що сприятиме розвитку його бізнесу. У той же час, його старі керівники значно покращать якість законодавства, тому переваги отримають усі. Але чому ж Регіони голосували проти законів для вступу в СОТ? Ахметов пояснює, що це було складне питання для них, але останнім часом вони провели ґрунтовне дослідження торгівельної політики і вирішили, що український уряд мав провести переговори краще, але Україна повинна приєднатися до СОТ. Тому, після їхніх нещодавніх розмов, Янукович оголосив, що Регіони підтримують вступ до СОТ. Я так зрозумів, що Ахметов рідко бачиться з Януковичем. оскільки він дотепер мало часу приділяв політиці. Коли він займає позицію по політичному питанню, він спочатку організовує серйозне дослідження. Оскільки Регіони є регіональною партією, яка асоціюється з однією компанією, вони можуть змінити свою ідеологію з невеликими затратами. Плакати Регіонів демонстративно виділяються з інших тим, що написані російською мовою.

Великим страхом Ахметова є те, що Тимошенко буде обрана президентом у 2009-му. Він хоче зробити все для того, щоб зупинити її через контролювання президентської влади та прийняття необхідного законодавства. Так який же уряд хоче бачити Ахметов? Його основними ворогами є соціалізм та популізм, а, отже, - Тимошенко. Його основною турботою є, звичайно, захист прав власності. Окрім Тимошенко він не сприймає комуністів, соціалістів та прогресивних соціалістів Вітренко. Його надія є в тому, що Наша Україна та Регіони зможуть створити коаліційний уряд. Я поставив Єханурову такс саме питання, і він відповів, що має такі самі пріоритети, як і у Ахметова. Всіх влаштовує партія Литвина, яка є блідою невиразною центристською партією. Дивно, але Наша Україна сприймає соціалістів, оскільки „Морозу не залишається нічого іншого, як стати соціал-демократом", у той час як бажання Мороза провести націоналізацію є неприйнятними для Ахметова, а отже і для Регіонів. Я знаю, що Рибачук та Кінах поділяють позицію Єханурова, роблячи, таким чином Помаранчеву коаліцію нікому не потрібною історією для всіх лідерів, крім Ющенка, який має ностальгічний склад мислення.

То хто ж буде прем'єр-міністром у коаліції Нашої України та Регіонів? Ахметов, якого за чутками вже бачать наступним прем'єром, підкреслено відмовився від цього, але і не запропонував нікого іншого, навіть Януковича. Після багатьох розмов, я виділив чотирьох вірогідних кандидатів: 1) Єхануров, 2) Віталій Гайдук, один з основних власників Індустріального союзу Донбасу, конкурент Ахметова у донецькій металургійній галузі та колишній віце-прем'єр міністр енергетики, якого поважали, 3) лідер малого коаліційного партнера, або Литвин, або Мороз. Навіть Янукович здається не виставлятиме свою кандидатуру, а у Регіонів не має пристойного кандидата. Або Єхануров, або Гайдук підійшли б чудово, хоча Гайдук має один недолік, який полягає у тому, що він мільярдер. Я вважаю, що лінією поділу у найближчому майбутньому буде не те, що ти робив на Майдані, а поділ між політикою економічного зростання та політикою перерозподілу шляхом реприватизації. Помаранчева коаліція виявляється малоймовірною через голоси виборців, політику чи персоналії. П'ятірка лівих партій є страшною загрозою, тому помірні праві, Наша Україна та Регіони, мають об'єднатися

Російсько-українська газова угода

Газова угода, укладена між «Газпромом», «Нафтогазом України» та посередником «РосУкрЕнерго» (РУЕ) у Москві 4 січня, була надзвичайно цікавою для всіх, вона викликала шквал емоцій, що видно з (недійсного) голосування 250 депутатів за відставку українського уряду 10 січня. Це питання також може змінити політичну конфігурацію до виборів. Я запитував про угоду у всіх, але дізнався досить мало, навіть якщо не всі погляди можуть бути правдивими.

Одним з найвідданіших прибічників угоди був російський посол та засновник «Газпрому» Віктор Чорномирдін. Він наполягав на тому, що вона є вигідною і для Росії, і для України, проте сильно критикував українську сторону. У березні 2005, «Газпром» попередив «Нафтогаз», який просто відмовився відповідати. Українська поведінка була неприпустимою. Узгоджена ціна у 95 доларів за 1000 кубометрів, є трохи заниженою, але підходящою для України.

Найбільш вірогідне пояснення російсько-української угоди дав Станіслав Белковський з «Нової Газети». Відправним пунктом його аналізу є те, що Путін не політик, а видатний бізнесмен. Ющенко і Єхануров зрозуміли це. Тому, вони прийняли максимум приватних вигід для Путіна через посередника «РосУкрЕнерго» в обмін на низьку ціну газу для України. З комерційної точки зору, «Газпром» вважав, що ціна має бути не нижче за 145 доларів за 1000 кубометрів, проте Путін прийняв 95 доларів. Газпром очікував отримати певний контроль над українським трубопроводом, але не отримав нічого. Янукович та Тимошенко сподівалися на довготривалі перебої у постачанні, але були розчаровані. оскільки Путін турбувався лише про власну вигоду. Путін злякався, коли ЄС почав діяти, так як, за словами Белковського, метою Путіна є відмивання 15 мільярдів доларів у 2008-му, він також має залишатися легітимним для Заходу. Насправді, саме вирішення газового конфлікту припускає, що Захід має все для того, щоб мати переваги від жорсткої позиції у веденні справ з Путіним саме з цієї причини. Кілька українських високопосадовців підтвердили, що Путін є основним бенефіціарієм.

На противагу цьому, Андрій Ілларіонов не може зрозуміти, чому Ющенко та Єхануров здалися. Вони мали все необхідне. Вони мали законну угоду, що була обов'язковою для виконання протягом 5 років, мали моральні права, внутрішню політичну підтримку та зовнішню політичну підтримку. Чому вони закрили очі на це?

Тимошенко розвинула ці аргументи, намагаючись притягнути український уряд до суду. Вона твердила, що українці мали просто повідомити, що Україна має зобов'язуючу угоду. а Росія має просто продовжувати поставки. Металургійні лобісти, включаючи Ахметова та Індустріальний союз Донбасу, зайняли таку саму позицію. Дехто з цієї сторони натякав, що українська сторона також була залучена до корупції. Віце-голова «Нафтогазу» Воронін брав участь в угодах свого колишнього боса Юрія Бойка з Росією. Воронін з 1993 торгував газом разом з колишнім першим помічником Ющенка Олександром Третьяковим, вони займалися цим разом з братом Ющенка Петром. Коли переговори провалилися 3 січня, відомий керівник організованого злочинного угруповання в Україні Дмитро Фірташ (близький бізнесовий соратник Семена Могилевича, зокрема у «ЄвралТрансГазі»), увійшов до кімнати та сказав усім залишатися там, поки не буде укладено угоду, і всі послухались. Таким чином, Ющенко пішов на поступки корупційним інтересам у своєму найближчому оточенні. Незалежно від того, чи є це правдою, саме звинувачення змушує Ющенка зробити його недійсним, зайнявши сильну позицію. Якщо це правда і вона випливе на публіку, це політично знищить Ющенка.

На жаль позицію Тимошенко дещо підривають її різнорідні месіджи. Минулого літа вона намагалася ввести свого старого газового торгового партнера «Ітеру», яку контролюють команда Вяхірева та Чорномирдіна. Мені також говорили, що її коштовна кампанія з використанням реклами на білбордах фінансується Ітерою. Пізніше, вона наполягала на старій угоді і відсутності посередника, але РУЕ була частиною старої угоди. На завершення, вона зробила вражаючу заяву про те, що, якби вона частіше зустрічалася з Путіним, Україна отримувала б газ безкоштовно, що очевидно припускало, що вона знає, як ефективно підкупити Путіна чи просто жартувала. Загадковість її стосунків з Путіним поглибилась, коли вона очевидно виплатила свій борг у 386 мільйонів російському міністерству оборони минулого літа під час перебування на посту прем'єр-міністра та її лестощів Путіну під час візиту до Москви минулого вересня. Цю подорож організував Медведчук, її результатом стало закриття кримінальної справи проти неї. Стосунки Тимошенко з Кремлем викликають серйозне занепокоєння та ставлять багато питань без відповідей. Багаточисельні спроби запросити Тимошенко на Захід провалилися. її розмови загадками турбують.

Київ намагається зробити Касабланку часів війни схожою на прихисток спокою та законності. До мене підійшли два радники «РосУкрЕнерго», англієць та мій знайомий українець. Я присів та розмовляв з ними протягом півтори години. Англієць був успішним заможним торговцем. Він пояснив, що РУЕ ініціювала угоду, оскільки п'ять залучених у неї країн не могли досягти домовленості самі. Зокрема, Туркменбаші має звичку підписувати один контракт за другим і швидко про них забувати. Був необхідний хто-небудь достатньо сильний, для того, щоб укладати такі угоди, РУЕ управлятиме потокамі газу. Вона змішує газ з чотирьох різних країн за різними цінами та контролює його транспортування. Україна має сховища для до 30 мільярдів кубометрів, які були наповнені влітку та спорожнилися взимку, а РУЕ було необхідно управляти також і цим буфером. РУЕ була ініційована та контролюється «Газпромом». Вона була створена двома банками. «Газпромбанком» та «Райффайзеном», які були в змозі забезпечити відповідне фінансування Припускається, що РУЕ також має достатній робочий капітал для забезпечення вчасних виплат та будівництва трубопроводу. Їх найслабшим аргументом було те, що вони мали створити спільне підприємство в Україні для продажу газу, щоб прискорити ринкову реформу. Як може непрозорий монополіст зробити внесок у ринкову реформу?

Але хто ж отримував прибуток? Мої співрозмовники запевнили мене, що їх список буж оприлюднено на початку квітня, одразу після парламентських виборів в Україні. Вони наполягали на тому, що вони знають власників особисто, і люди будуть дуже здивовані коли вони стануть відомі, оскільки не всі вони пов'язані з політикою чи загальновідомі. Мої співрозмовники відмовились їх називати, розголошувати їх кількість чи громадянство. Було важко уникнути враження, що власників саме зараз змінюють. Мета їх оприлюднення - зробити можливим ІРО (перше публічне розміщення акцій), оскільки амбітні плани РУЕ потребують більше фінансових ресурсів. Вони хотіли зробити ІРО цього року. «Газпром» викуповує частку «Газпромбанку» у РУЕ за вражаючі 1,5 мільярди. Я прокоментував, що їхня компанія коштуватиме мало, якщо вони не назвуть своїх власників протягом кількох днів.

Але чому Україна погодилася мати справу з РУЕ? Єхануров запропонував мені натхненний та детальний захист. Стара газова угода не була ні повною, ні надійною. Україна мала угоду з Туркменістаном на постачання 40 мільярдів кубометрів на рік за ціною 50 доларів за 1000 кубометрів, але цей газ мав транспортуватися територією Узбекистану, Казахстану та Росії, а Газпром контролював доступ до трубопроводу. Особливо стосовно Узбекистану «Газпром» просто сказав Україні, що вона не мала права використовувати трубопровід не залучаючи РУЕ, і що трубопровід має потужність тільки 47 мільярдів кубометрів на рік. Таким чином, Україна не мала вибору. Ще однією проблемою було те, що стара газова угода передбачала заснування спільного підприємства між Росією та Україною для транспортування трубопроводом через Україну. Цього не було зроблено, і українці цього не хотіли. Таким чином, Україна не виконала своїх контрактних зобов'язань. Оскільки «Газпром» контролював транзит через Узбекистан, Казахстан та Росію, Україна не мала вибору, окрім того, щоб прийняти посередника, якого запропонує «Газпром». Ще одним зовсім іншим питанням було утворення спільного підприємства для продажу газу на внутрішньому ринку України. Єхануров запевнив мене, що Україна не дозволить РУЕ виконувати цю роль, але, що це є ключовим положенням договору. Нарешті, непрозорість РУЕ стає настільки незручною для всіх залучених в угоду, що мають бути названі її справжні власники.

Тут у гру вступає уряд США. Секретар казначейства США Джон Сноу написав своєму австрійському колезі, та поставив вимогу оприлюднити власників РУЕ. Ця вимога можливо змусить Австрію переглянути своє законодавство. РУЕ відчула тиск, що стало основною причиною їх активних дій у публічній сфері.

Що стосується закупівельної ціни газу для України у другому півріччі 2006-го, представник РУЕ заявив, що вона на його думку складатиме 110-120 доларів за тисячу кубометрів, але частково залежить від складної формули утворення цін на різні види енергоносіїв, і що обидва уряди дійшли згоди. Це не прозвучало обнадійливо.

Хоча багато фактів залишаються незрозумілими, висновки є досить очевидними:

1. Україна не погодиться створити спільне підприємство з РУЕ для продажу газу в Україні, тому неможливо буде дотриматися нової угоди. Вірогідно, що вона провалиться десь до 1 лютого.

2. Нова угода нічого не каже про ціну газу на друге півріччя 2006 року, а ціна має значно підвищитись.

3. Стара газова угода не може працювати, оскільки вона не визначає, яким чином Україна отримуватиме газ у Туркменістану. Україна не заснувала спільне підприємство, як то вимагалося, для транспортування газу через Україну, тому обидві сторони не дотрималися угоди.

4. РУЕ не може залишатися непрозорою. Вона або має піти, або мають бути знайдені пристойні власники.

5. Через скриті звинувачення проти Ющенка про те, що він здався росіянам через наявність корумпованих інтересів, наближених до нього, Ющенку не залишається нічого іншого, як стояти до останнього, як справжньому патріоту.

Загальним висновком є те, що поточна газова угода не зможе протриматися, і що газова війна згодом може відновитися, можливо не пізніше 1 лютого. Для Ющенка це може стати шансом виїхати на поляризуючих проблемах як сильний патріот. Таким чином, не має причин чекати на швидке чи дипломатичне вирішення. Особливо український уряд має всі підстави для запеклої боротьби, тому що це саме те, чого вимагають внутрішні політичні сили.

Реприватизація

Як Пінчук, так і Ахметов звичайно дуже засмучені через реприватизацію, оскільки вони стали основними її жертвами. Верховний Суд вирішив не розглядати справи націоналізації Нікопольського феросплавного заводу Пінчука, який було приватизовано у травні 2003-го. Я згадую цю приватизацію. Це був незвичайно прозорий та відкритий тендер, який Пінчук виграв у групи «Приват» за 80 мільйонів доларів за 50% акцій, що є досить високою ціною. Робітники заводу сильно підтримували Пінчука, оскільки він реструктурував завод та зробив його високоприбутковим з чудовими умовами для його робітників. Тепер цю компанію у нього відбирають без яких-небудь законних підстав. Його навіть не звинувачують у порушенні закону. Єдиною причиною цієї націоналізації є те, що Тимошенко вирішила помститися Пінчуку та віддати завод Групі Приват. Соціалісти розпочали «плакатну» кампанію на користь цієї націоналізації. Пінчук у відповідь обклеїв Київ бігбордами із закликом до мирного вирішення.

Це видається повною судовою помилкою, що досить часто трапляється в судовій системі України. Пінчук звернеться до Європейського суду, де він скоріш за все переможе, але у той самий час він має віддати завод, і можливо, що його буде знищено, до того як Пінчук поверне його собі.

Я запитав Єханурова про цю справу, нагадавши йому, що він обіцяв покласти край реприватизації після Криворіжсталі. Єхануров погодився з тим, що це є сумним фактом, і що Пінчука переконали в тому, щовін виграє у Верховному Суді, проте Єхануров зазначив, що це є наш Верховний суд, то що ж тут поробиш?

Я схвильований через слизький напрямок руху, оскільки якщо реприватизація Нікополя завершиться, за нею, вірогідно, прослідують інші, а це серйозно зашкодить інвестиціям. Згідно опитувань, реприватизація залишається досить популярною

Висновки: серйозне погіршення російсько-українських відносин

Багато великих політичних питань залишаються в Україні відкритими, але моє сприйняття є таким, що демократія до них не належить. Демократія видається дивним чином у безпеці. Одним з визначальних питань будуть російсько-українські відносини, які, здається, приречені погіршитися на наступні кілька місяців. Ющенку необхідно оживити свій електорат, і ніщо не є ефективнішим в цьому плані, ніж Росія. Він має позбутися враження перебування під впливом корумпованої компанії у газовій угоді. Виборча кампанія не дозволяє йому йти на компроміси. Схожим чином, у Росії також не має підстав для компромісів. Чим більше тисне Газпром вищими цінами, тим більше зростатиме курс його акцій. Для Росії газова війна надає можливість відділити Нашу Україну від Тимошенко та Регіонів. Обидва уряди можуть мобілізувати їхні нації на свою власну підтримку, якщо вони будуть достатньо агресивними, а чому б і не бути агресивним?

Для парламентських виборів у березні ключовим питанням є, чи зможе Наша Україна мобілізувати свій електоральний потенціал. Після дій Ющенка під час Помаранчевої Революції, його не можна недооцінювати як електоральний магніт. Коаліційний уряд Нашої України та Регіонів видається як найкращим, так і найбільш вірогідним результатом. Чим більше голосів отримає Наша Україна, тим легше буде утворити таку коаліцію. Основною розмежовуючою лінією в українській політиці сьогодні є економіка. Вона проходить між тими, хто виступає за економічне зростання та тими, хто спрямовує увагу на перерозподіл та реприватизацію замість цього.